Один купець відправив свого сина до
головного мудреця за секретом щастя. Сорок днів юнак йшов пустелею, поки не
побачив на вершині гори чудовий замок. Там і жив Мудрець, якого він розшукував.
Проти очікувань, замок зовсім не був схожий на відокремлене помешкання
праведника, а був наповнений люди: снували, пропонуючи свій товар торговці, по
кутах розмовляли гості, маленький оркестр виводив ніжну мелодію, а посеред залу
був накритий стіл, заставлений найрозкішнішими і найвишуканішими стравами, які
тільки можна було знайти в цьому краю.
Мудрець не поспішаючи обходив гостей, і юнакові довелося дві години чекати своєї черги. Нарешті Мудрець вислухав, навіщо той прийшов до нього, але сказав, що зараз у нього немає часу пояснювати секрет щастя.
Нехай-но юнак побродить по замку і повернеться в цей зал через дві години.
– І ось ще яке у мене до тебе прохання, – сказав він, простягаючи юнакові чайну ложку з двома краплями олії. – Візьми з собою цю ложечку і дивись, не розлий.
Юнак, не зводячи очей з ложечки, став підніматися і спускатися сходами палацу, а через дві години знову постав перед Мудрецем.
– Ну, – мовив той, – чи сподобалися тобі перські килими в їдальні? Дерева і квіти в саду, який майстри вирощували цілих десять років? Старовинні фоліанти і пергаменти в моїй бібліотеці?
Присоромлений юнак зізнався, що нічого цього не бачив, бо вся увага його була прикута до тих крапель олії, які довірив йому господар.
– Іди назад і оглянь усю красу моєї домівки, – сказав тоді Мудрець. – Не можна довіряти людині, поки не дізнаєшся, де і як вона живе.
З ложечкою в руці юнак знову рушив по залах і коридорах. На цей раз він був не так скутий і розглядав красоти і дива, всі твори мистецтва, що прикрашали кімнати. Він оглянув сади, які оточували замок гори, оцінив красу квітів і майстерне розташування картин і статуй. Повернувшись до мудреця, він докладно перерахував все, що бачив.
– А де ті дві краплі олії, які я просив донести і не пролити? – запитав Мудрець.
І тут юнак побачив, що краплі пролиті.
– Ось це і є єдина порада, яку я можу тобі дати, – сказав йому наймудріший з мудрих. – Секрет щастя в тому, щоб бачити все, який дивовижний і чарівний світ, і ніколи при цьому не забувати про дві краплі олії у чайній ложці.
Притча з книги Паоло Коельо
“Алхімік”
Мудрець не поспішаючи обходив гостей, і юнакові довелося дві години чекати своєї черги. Нарешті Мудрець вислухав, навіщо той прийшов до нього, але сказав, що зараз у нього немає часу пояснювати секрет щастя.
Нехай-но юнак побродить по замку і повернеться в цей зал через дві години.
– І ось ще яке у мене до тебе прохання, – сказав він, простягаючи юнакові чайну ложку з двома краплями олії. – Візьми з собою цю ложечку і дивись, не розлий.
Юнак, не зводячи очей з ложечки, став підніматися і спускатися сходами палацу, а через дві години знову постав перед Мудрецем.
– Ну, – мовив той, – чи сподобалися тобі перські килими в їдальні? Дерева і квіти в саду, який майстри вирощували цілих десять років? Старовинні фоліанти і пергаменти в моїй бібліотеці?
Присоромлений юнак зізнався, що нічого цього не бачив, бо вся увага його була прикута до тих крапель олії, які довірив йому господар.
– Іди назад і оглянь усю красу моєї домівки, – сказав тоді Мудрець. – Не можна довіряти людині, поки не дізнаєшся, де і як вона живе.
З ложечкою в руці юнак знову рушив по залах і коридорах. На цей раз він був не так скутий і розглядав красоти і дива, всі твори мистецтва, що прикрашали кімнати. Він оглянув сади, які оточували замок гори, оцінив красу квітів і майстерне розташування картин і статуй. Повернувшись до мудреця, він докладно перерахував все, що бачив.
– А де ті дві краплі олії, які я просив донести і не пролити? – запитав Мудрець.
І тут юнак побачив, що краплі пролиті.
– Ось це і є єдина порада, яку я можу тобі дати, – сказав йому наймудріший з мудрих. – Секрет щастя в тому, щоб бачити все, який дивовижний і чарівний світ, і ніколи при цьому не забувати про дві краплі олії у чайній ложці.